Новий РОЗВИТОК GISMETEO: Погода по г.Киев Среда, 13.12.2017, 09:22
| RSS
Безопасность
МЕНЮ сайта
  • Главная страница

  • Информация о сайте

  • Каталог файлов

  • Каталог статей

  • Безопасность

  • Обратная связь

  • Доска объявлений

  • Фотоальбом

  • Статистика

    Главная » 2012 » Октябрь » 17 » Бойовий дух не реформувати за гроші
    Бойовий дух не реформувати за гроші
    09:19

    Передруковано до випуску
          Номер 154 за 17.10.2012


    з випуску
          Номер 84 за 12.05.2004

    Бойовий дух не реформувати за гроші


    Розслідування діяльності міністра оборони Анатолія Гриценка вилилося військовому журналісту в дивне ДТП і переслідування

    Анна ЩЕПА   

    Вивчення уроків «помаранчевої» історії і причин швидкої здачі її надбань свідчить: осмислення української ідеї суспільством iще попереду. Зрозуміло єдине — того, що відбулося на київському Майдані в листопаді 2004–го, не було ніколи на 1/6 земної кулі — народ без пострілу і крові «задушив» владу. Зважаючи на події, які почали відбуватися в країні менше ніж за рік і те, як «відзначають» 22 листопада, стає зрозуміло: ані народ, який чекав цього все життя, ані ті, кого привели до влади, не зрозуміли того, що відбулося. Народ перестав боятися владу, відчув свободу і право на громадянську позицію.

    Військовий журналіст Центральної телерадіостудії Міністерства оборони Ігор Рудич, відомий своїм спротивом цензурі ще в кучмівські часи, вже сім років розслідує діяльність міністра оборони (2005—2007), «непрохідного» кандидата в президенти Анатолія Гриценка. До приходу Гриценка на цю посаду він розслідував діяльність міноборонівських посадовців від Шмарова до Кузьмука. Але, як стверджує Рудич, розслідувати стало набагато важче саме за Гриценка. Бо журналіст отримував стягнення різної суворості, аж до попередження про неповну відповідність, яке Гриценко зробив доволі безграмотно в особистому кабінеті, тому й програв у суді журналісту. Апогеєм того переслідування стала дивна автомобільна аварія, яка спіткала Рудича після прес–конференції про руїну армії. Саме тоді журналіст завіз матеріали в газету «Сегодня», і там на нього чатувала «Сузукі Гранд Вітара». Але й це тоді не зупинило Рудича. Днями аналіз «наламаних дров» полковника запасу Гриценка фахові військові винесли на загал під умовним грифом «Невідновні втрати» на прес–конференції, яка мала назву «Невдала реформа чи спецоперація».

     

    Непрофесіонали в Міноборони чи шпіонаж?

    Усе почалося з нічної змови з організації імпічменту Ющенку на дачі Юлії Володимирівни в Кончі–Заспі у вересні 2005, коли прибічники Прем’єрки — Гриценко, Томенко, Зінченко, Піскун планували «викинути» в пресу нібито банківські документи, які засвідчували фінансування виборчої кампанії Ющенка відомим російським бізнесменом Борисом Березовським.

    «Черговий скандал мав поставити питання легітимності Президента, — почав розмову Рудич. — «А як на це відреагує світове співтовариство?» — запитав присутніх Анатолій Гриценко і запропонував по­дзвонити послу США в Україні пану Джону Гербсту. Оскільки лише він один із присутніх вільно володів англійською мовою, то йому й доручили цю місію — прозондувати питання зняття Верховного головнокомандувача, ідеї якого полковник до хрипоти відстоював на Майдані. Подальше обурення Гербста і його розмова з Ющенком поклали початок неприхованій інформаційній війні проти Президента і звинуваченням у зраді ідеалів Майдану».

    Проте Ющенко не виявив ознак політичного людожерства і його ставлення до Гриценка лишалося толерантним. «Президент міг відокремлювати мух від котлет і не змішувати особисті стосунки з політичними мотивами, — констатує Рудич. — До 2007 року Гриценко лишався в фаворі, на нього покладали серйозні сподівання в Мін­оборони і, попри скарги офіцерів, давали шанс працювати».

    Терпець урвався лише після провалу військової реформи, який супроводжувався антижурналістським і антибудівельним «бліцкригами», створенням так званої «Білої книги–2005», яка вперше в історії Збройних сил незалежної держави розкрила стан і чисельність її військового потенціалу. «Чим не знахідка для шпигуна? Чим не подарунок для чужих розвідок? Будь–яка країна не наважиться на війну, поки через ретельну розвідницьку роботу не дізнається про реальний стан чужої армії. За рік до цього «Білу книгу» робив міністр Марчук, але притомно і досвідчено, — стану наших ­Збройних сил не розкривав, — зауважує Рудич. — І для цього не потрібно вищої військової освіти».

    Рудич стверджує, що Анатолій Гриценко не закінчував академій ані Генерального штабу, ані Збройних сил України. Закінчив у 1995 році тримісячні курси при Академії ­Збройних сил, але брехав, що закінчив саме Академію Збройних сил України. Цю брехню він вказував у біографії починаючи з 2005 року (на шпальтах газети «Народна армія» під час представлення) та аж до президентських виборів 2010 року. Поки його брехню не викрили разом зі мною інші офіцери.

    «Ламати — не будувати»

    Річний випускник коледжу Університету військово–повітряних сил США, піднятий і посаджений у крісло міністра оборони Віктором Ющенком, полковник запасу Гриценко спершу спрямував зусилля на боротьбу з... будівельним ресурсом ЗСУ. «Будьонівський наскок» вчинили на військовий дворик на Печерську — між китайським посольством і Будинком офіцерів. МО відмовилося від права користування територією, якою володіло з 1951 року. Під наступний крок «реформ» потрапив менеджмент військово–будівельних організацій.

    «Наївна військова громадськість після Помаранчевої революції сподівалася, що для подолання головної соціальної проблеми Збройних сил — безквартир’я військовослужбовців — міністр оборони пришвидшить темпи будівництва житла для них. Замість цього Гриценко зняв погони зі 158 військових будівельників. Силами прибуткових підприємств, зокрема військово–будівельних організацій, був створений консорціум «Військово–будівельна індустрія». Активізація міністерських посадовців, службові наради на будмайданчиках створювали враження реформації. Раптом з’явилася директива Гриценка з вимогою до військових будівельників негайно позбутися погонів, — згадує журналіст Рудич. — Зробити це негайно, як того вимагав наказ, означало для більшості з них втрату військової пенсії, до якої лишалося дослужити 1–2 роки. Жертви завчасного звільнення служили в госпрозрахункових організаціях і грошове утримання отримували не з держскарбниці, а за рахунок зароблених коштів. Тож таку поспішність не можна пояснити економією бюджетних коштів».

    Зачистку лав міністр пояснював у дусі часу: «Звільняю корупціонерів пачками». «Щоправда, на місце одних «корупціонерів» приходили справжні махрові делавари», — каже Рудич. Коли така реформа набула обертів, Міноборони взялося за скорочення військових ЗМІ. «У відкритому суспільстві варто покладатися на професіоналізм цивільних журналістів, тож який сенс займатися підготовкою військових журналістів?» — пояснювали в команді «реформаторів». Перспектива реформування, на думку Гриценка, полягала у створенні одного видавничо–інформаційного холдингу, в якому мали бути сконцентровані інформаційні підрозділи та матеріальні засоби Збройних сил. Регіональні видання «Армія України», «Крила України» та «Слава і честь», які спостерігали за реформами зсередини, скоротили. Навіщо?

    «У віданні Анатолія Степановича опинилися чималі шматки нашої колись не маленької армії: санаторії, будинки офіцерів, елітні майданчики і бюджетні потоки, — каже Рудич. — Гроші люблять тишу. Скороченим військовим журналістам запропонували стати офіцерами так званих медіа–центрів iз незрозумілим статусом».

    «Потрібна нормальна правова база, щоб військовий керівник ставився до війського журналіста як до слідчого військової прокуратури чи КРУшника. Наразі професійна діяльність вирішується на рівні особистих знайомств і особистих технічних можливостей», — нарікали на реформу Гриценка самі військові журналісти. В ефірі Першого Національного каналу чотири журналісти газети «Армія України» звернулися до Президента Ющенка по допомогу. Двох iз них після того з руками і ногами забрали на відповідальні інформаційні посади в Прикордонне відомство.

    Після такої «реформи» регіональні видання Збройних сил стали повністю підконтрольні, а потім Гриценко їх геть знищив. «Редакція може не поділяти думку автора», — цей постулат, за словами Рудича, не для військових медіа. Все вирішує «старший брат». При цьому великі запитання виникали щодо вивільнених будов і територій, як це трапилося з територією, де було розташовано газету «СіЧ» в Одесі.

    У ході реформ Міноборони було знищено 1000 нових ПЗРК (переносних ракетно–зенітних комплексiв). «Під виглядом утилізації застарілої надлишкової зброї їх було знищено разом зі сторічними гвинтівками Мосіна, — розповідає Рудич. — Один ПЗРК коштує близько 100 тисяч доларів. Тобто сума знищеної тисячі одиниць зброї становить 100 мільйонів доларів. Натомість країна отримала від НАТО лише один мільйон — на утилізацію чи за утилізацію?».

    Мільйони на «автоматизовані радощі»

    За Гриценка мільйони державних коштів пішли на створення автоматизованих систем управління ДРК «Калина» і «Ніка», які розподіляли сотні мільйонів на цивільні комерційні структури, що жили за державний кошт.

    «Доцільність витрат не мала ніякого економічного зиску, — відзначає полковник запасу, колишній співробітник КРУ Остап Осінчук, який особисто брав участь у перевірці «Калини». — В акті наш департамент дав міністру рекомендацію призупинити ці видатки до наведення порядку для подальшого використання. Але який економічний ефект дала ця система державі? Пропоную створити комісію і перевірити доцільність витрат 127 мільйонів державних гривень, які розпорошувалися на «свої» посередницькі підприємства просто заради їх утримання і прибутку. Комп’ютеризували не тільки управління Об’єднаним оперативним командуванням, а й адмінгосппроцеси, причому на останні мали виділяти по 20 мільйонів гривень на рік. Можливо, доцільніше було створити окремі штатні посади або військову частину і виходячи з нашого військового досвіду фінансувати державні розробки, а не таємні приватні фірми, з яких не буде такого зиску, як iз військовослужбовця. Це не державний, а приватнопідприємницький ліберальний підхід».



    Джерело:
            







    Просмотров: 156 | Добавил: newroz
    Всего комментариев: 2
    2  
    Вспоминается, как "заказухи" делались ВОСЕМЬ ЛЕТ ТОМУ НАЗАД ... да, и сейчас делаются

    1  
    Вспоминается, как Гриценко звонил своему ДРУГУ- министру обороны США РАМСФЕЛЬДУ.

    Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
    [ Регистрация | Вход ]
    Поиск

    Календарь
    «  Октябрь 2012  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031

    Архив записей

    Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Институт геополитики профессора Дергачева
  • Политика
  • Анекдоты из России
  • СМПУ

  • АНАХАРСИС
  • SV Ukraine
  • UA-РОЗВИТОК
  • Центр Стратегических Оценок и Прогнозов

  • Copyright MyCorp © 2017Сделать бесплатный сайт с uCoz