Новий РОЗВИТОК GISMETEO: Погода по г.Киев Четверг, 28.03.2024, 15:53
| RSS
Безопасность
МЕНЮ сайта
  • Главная страница

  • Информация о сайте

  • Каталог файлов

  • Каталог статей

  • Безопасность

  • Обратная связь

  • Доска объявлений

  • Фотоальбом

  • Статистика

    Главная » 2008 » Ноябрь » 9 » Джеймс Шерр: «Надавати ПДЧ Україні зарано»
    Джеймс Шерр: «Надавати ПДЧ Україні зарано»
    18:58
    07.11.08 // 14:09

    Джеймс Шерр: «Надавати ПДЧ Україні зарано»

    Джеймс Шерр: «Надавати ПДЧ Україні зарано»

    Юрій Онишків, журнал «Главред»

    У Києві проходить другий Київський безпековий форум, на який з’їхались численні експерти та політики з багатьох європейських країн.


    «Главред» скористався цією подією, щоб поспілкуватись з одним із учасників форуму, головою Російської та Євразійської програми Chatham House Джеймсом Шерром. Експерт, який не потребує представлення в Україні, розповів нам, в чому різниця бачень світобудови Заходу та Росії, чому Росія негласно не схвалює євроінтеграцію України та чим добрий новий президент США Обама.

    Видається на те, що зараз Україна виходить зі стану дочасних виборів. Разом з тим, немає причин стверджувати, що в найближчому майбутньому в українському парламенті буде створено дієву коаліцію. На вашу думку, чи відмова від позачергових виборів буде оцінена в Європі як оптимальна?

    Європу не цікавлять деталі. Там майже як аксіому сприймають те, що в разі політична система держави не є функціональна, то така держава не здатна досягнути основних міжнародних цілей та не викликає довіри в Європі. Після конфлікту в Грузії важливо згадувати, що існує така держава Україна, яка життєво необхідна для Європи і тому нам потрібно мати більш «просвітлену» політику щодо неї. В Європі побутує думка про те, що європейці роблять для України значно більше, аніж Україна сама для себе. Я знаю, що таке сприйняття спотворене, адже якщо не звертати увагу на найвище політичне керівництво країни, то очевидно, що багато чого позитивного відбувається на рівні бізнесу  всередині самої України. Для зовнішнього світу це важко побачити. Найкраще цей позитив видно з середини. А світ навколо бачить лише українських політичних лідерів та кризу між ними, яка вже давно досягнула неймовірної величини.

    Ще один момент полягає в тому, що Україна знаходиться між двома великими кризами – війна в Грузії та світова фінансова криза. Справитись з цими двома речами неможливо без відваги, відповідальності та ефективної міжнародної підтримки. У цьому контексті оголошувати вибори є актом самовбивства. У цьому кроці не може бути жодного мислимого національного інтересу. Для оголошення виборів зараз немає жодної розумної причини, окрім хіба що з недалекої особистісної точки зору. Тому можна зробити висновок, що такі дії є не чим іншим, як акт відчаю з метою захистити інтереси групки ключових осіб. Нічого більше. Питання в тому, чи є зараз в Україні широке коло публічних авторитетів, які, незважаючи на різницю у поглядах, можуть об’єднатись та звернутись до президента з тим, що країна не може і не буде цього терпіти. Президент має дотримуватись не лише вузького розуміння букви конституції, як її визначають його юристи, але й до духу конституції, як його розуміє український народ.

    Як можете це прокоментувати думку про те, що європейська та євроатлантична інтеграція має для України цінність сама по собі без кінцевої мети набуття членства в НАТО чи ЄС? Тобто після проведення структурних реформ, які необхідні для приєднання, самé набуття членства перестане бути дуже важливим…

    Я сам не раз висловлював ту ж саму думку, але по-іншому. Простіше кажучи, для України важливішим є євроінтеграція, а не членство в ЄС. Якщо б приєднання до ЄС стало для України доступним до того, як її економічні та політичні інститути досягнули необхідного європейського рівня компетенції, ефективності, чесності та відповідальності, то членство України спричинило б  для неї певний тиск, страждання і навіть нестабільність. Будь-яка країна повинна, перш за все, бути готовою як орган адаптуватись  до нового тіла. Навіть під час перших років, як помітно по Польщі та Чеській Республіці, необхідність до адаптації справляє тиск. На мою думку, дуже позитивним є те, що під час політичної кризи в Україні ЄС погодився почати з Києвом переговори щодо договору про асоціацію. Надіюсь, українці помітили, що в ЄС вже давно ніхто не згадує про європейську політику сусідства. Формально цю політику ніхто не відміняв, але про неї вже не згадують, бо негласно в Європі всі розуміють, що Україні потрібно щось більш інтенсивне та ефективне. Щось таке, що може надати впевненості самим українцям.

    Проблема в європейській політиці сусідства полягає в тому, що ставить Україну в купу з іншими країнами, окремі з яких взагалі не є європейським, а деякі не виявляють жодного прагнення приєднуватись до ЄС, як-от Білорусь. Європейському Союзу необхідно сприймати Україну так само, як і Росію, тобто як особливий випадок з відповідною для цього політикою. Але те, що ЄС відкрила обійми так широко не означає, що тут буде більше чи менше прогресу, бо насправді прогрес залежить від України самої.

    Чи поділяєте ви думку про те, що до президентських виборів в Україні ЄС та НАТО не будуть робити на зустріч України жодних значних кроків?

    Зараз з цим навіть складніше, аніж було колись. Я міг б стверджувати про це минулого року і тим більше два роки тому. І я б не помилився, але зараз змінились дві речі. По-перше, багато політиків розглядають останню фазу розширення ЄС невиправдано негативно. Справа в тому, що політики піддатливі до громадського тиску європейців, які путають мігрантів з нових держав-членів ЄC з нелегальними іммігрантами, які прибули в ЄС. В західноєвропейських країнах існує громадський тиск з метою просто припинити міграцію. По-друге, є ще фактор Росії після грузинського конфлікту. Я сам ніколи не сумнівався у тому, що Росія ніколи не хотіла там бачити Захід. Але на Заході до серпневих подій в Грузії домінуюча думка полягала в тому, що з ростом власної економіки, а відтак і добробуту, Росія втратить власні постімперські пристрасті, упередження, імпульси та інстинкти і згодом стане частиною європейської сім»ї. Ми все це проходили і бачимо, якою залишається Росія.

    Але ж і президент Мєдвєдєв, і прем’єр Путін часто заявляли, що РФ лише проти приєднання України та Грузії до НАТО, але аж ніяк не проти їх інтеграції в ЄС?

    Вони стверджували це лише тоді, коли перспектив такого приєднання в України не було. З часом змінились дві речі. По-перше, ЄС щораз більше цікавиться Україною. По-друге, за останні кілька років у росіян зіпсувалось ставлення до ЄС. Основна причина цього полягає у європейській політиці безпеки та оборони, в якій останнім часом значно інтенсифікувалось співробітництво з НАТО на операційному рівні, чого раніше не було взагалі. І росіянам це не подобається. Поряд з тим, в Росії є певна зневага до ЄС через сварки всередині самого Союзу, а також Москві не до вподоби політика ЄС щодо демократії, прав людини тощо. Росія старається вести переговори з ЄС як з єдиним цілим, що дуже важко. Як відомо, укладення договору про політичну співпрацю довший час відкладається. Ставлення Москви до ЄС можу проілюструвати на прикладі Молдови. Протягом останніх років в процесі обговорень вирішення територіального конфлікту в Придністров’ї в контексті нейтральної Молдови. В Придністров’ї мені чітко дали зрозуміти, що нейтралітет Молдови, за визначенням і Придністров’я, і Росії, означає відмову приєднуватись і до НАТО, і до ЄС.

    Це вже досить сильний поворот з боку Росії…

    Ну, не настільки сильний, як те, що спочатку Росія не схвалювала сепаратизм, а потім розверталась і враз визнала незалежність Південної Осетії та Абхазії. Тому якщо маєте справу з Росією, то очікуйте різкі повороти, протягом доби. Один з наслідків того, що сталось в Грузії полягає в тому, що серби, вірмени та абхази зовсім не довіряють Росії, позиція якої може змінитись за день, якщо того вимагатимуть її інтереси. І щодо сепаратизму, і щодо багатьох інших речей позиція Росії не є послідовною, а опортуністичною.

    Ви часто згадували про те, що розширення НАТО базувалось на доброзичливих ідеалістичних постмодерністських ідеях 90-х. На вашу думку, яка ідеологічна парадигма може згодитись для розширення НАТО за рахунок України та Грузії?

    На початку 90-х країни НАТО дивились на виклики глобального світу та на власну безпеку не з позиції «холодної війни». Зараз постмодерна парадигма на Заході дуже сильна і її підсилює ще й те, що іменується економічною взаємозалежністю. Між ЄС та Росією є велика кількість інвестицій та висока інтенсивність торгівлі. Саме тому, незважаючи на недавні події в Грузії, основні політичні гравці не хочуть відмовлятись від постмодерної парадигми. Після Грузії Захід нарешті зрозумів, що Росія має на увазі за «сфери особливого впливу», але на разі Захід не дійшов чіткого висновку щодо власної позиції, а лише прагне поводитись так, щоб не турбувати Кремль. Події в Грузії були для Заходу шоком, але аж ніяк не поворотним моментом. Позицію Заходу в цьому ще більше ускладнює необачна поведінка Саакашвілі, яку б ніколи не схвалили його західні соратники. Політика Заходу полягає в тому, щоб поступово переконувати Росію у неворожості до неї Заходу з надією на взаємність. Але це чути вже роками. Переконати Росію в тому, що вона в Грузії була неправа може лише тоді, якщо дані події дадуть імпульс до прискорення євроатлантичних перетворень в Грузії та Україні.

    Традиційні прибічники надання Україні ПДЧ вже зараз кажуть, що на грудневому саміті НАТО Києву не слід очікувати цього. Чи можна сприймають це як перемогу Франції та Німеччині?

    Думаю, що ні. При всій відмінності між державами-членами НАТО ми всі є союзниками і не дивимось на речі таким чином. Надавати ПДЧ Україні зарано. Ми – і Україна, і наша присутність тут – повинні зміцніти, щоб зміцнити українську безпеку. Тому зараз в НАТО потрібно консолідувати бачення навколо цієї проблеми. Тобто з одного боку ми приймаємо погляд Німеччини з про те, що ПДЧ для України не на часі, значно поспішне та нерозумне рішення. Надання ПДЧ зараз приведе радше до нестабільності, аніж до стабільності. А з іншого боку – Німеччина має взяти до уваги те, що замість ПДЧ повинно бути щось таке ж ефективне, якщо не ще ефективніше. Можу перефразувати це таким чином. Допоки Атлантичний альянс разом з Україною не здатні підвищити безпеку України ПДЧ не матиме ніякої цінності. І якщо ці обидві сторони не готові робити кроків для забезпечення безпеки Києва – то ПДЧ буде лише шкодити.

    Чи виправдаються щодо Барака Обами ті великі сподівання, які побудують в європейських політичних колах, і як зміниться політика США щодо України за нової президентської адміністрації в США?

    По-перше, перемога Обами це позитив для США. Штати рідко були настільки поділені, як за часи адміністрації Буша. Навіть якщо Обама буде робити помилки та не виправдає чиїсь сподівання, для США буде позитивний вже сам факт того, що Білий дім перейшов від республіканців до демократів.

    По-друге, адміністрація Обами позитив для решти світу за ту крикливо неотесану зовнішню політику, яку проводив Буш. І по-третє, чи буде Обама помилятись. Відповідь – так. А те, чи від виправдає чиїсь сподівання поза Америкою, - побачимо. Щодо його політики до України, то він має досить добрих радників по цьому регіону. Я не знаю, якою буде ця політика. Думаю, ми побачимо це за рік.


    Источник:  http://glavred.info/archive/2008/11/07/140924-3.html

    Просмотров: 576 | Добавил: newroz
    Всего комментариев: 0
    Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
    [ Регистрация | Вход ]
    Поиск

    Календарь
    «  Ноябрь 2008  »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930

    Архив записей

    Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Институт геополитики профессора Дергачева
  • Политика
  • Анекдоты из России
  • СМПУ

  • АНАХАРСИС
  • SV Ukraine
  • UA-РОЗВИТОК
  • Центр Стратегических Оценок и Прогнозов

  • Copyright MyCorp © 2024Сделать бесплатный сайт с uCoz