Збройні сили України як елемент обороноздатності держави. Заложники політико-економічної ситуації.

На даний час реально Україна не має достатньо підготовлених Збройних сил для захисту власного суверенітету. Незважаючи на досить високий професіоналізм вищого військового керівництва (Генеральний штаб, Командування видів Збройних сил та родів військ і служб, командування армійських корпусів), військова ланка залишається недостатньо підготовленою для виконання своїх обов’язків через вкрай обмежене фінансування. Формування військових частин по призову вичерпало свої можливості, а про контрактну армію мова не йде із-за вкрай обмеженого фінансування.

Реально потрібно сформувати нову армію на нових принципах (принципи викладені в окремому розділі).

Збройні сили, їх чисельність, дислокація багато в чому будуть залежати від вибраного курсу майбутнього розвитку України.

Можливі три варіанти майбутнього розвитку України:

    1.   Вступ України до НАТО. Реально такий варіант розвитку можливий

    тільки після 2020 року при сприятливих умовах розвитку політичної та

    економічної ситуації в Україні, що мало імовірно.

При такому варіанті розвитку подій виникає ряд проблем, які необхідно буде вирішити:

- законом передбачено проведення референдум про вступ до НАТО із прогнозованим результатом – 70% - проти;

- виникає конфронтація з Росією, як наслідок - втрата співробітництва з Росією (ВПК, індустрія, ринки збуту);

-  буде штучне обмеження ринків збуту в Росії для українських товарів;

- реально існує наявність жорсткої конкуренція практично на всі українські товари на європейських ринках – Україна до цього не готова технологічно, тому наша держава  залишиться ресурсним придатком Європи;

- ринки України будуть завалені європейськими та іншими товарами далеко не кращого ґатунку, що не дасть можливість піднятися  власній промисловості;

- власна промисловість та сільське господарство не в змозі конкурувати із розвинутими державами, вони приречені;

- однозначно ускладниться енергозабезпечення  з Росії - нас задавлять світовими цінами на енергоносії;

- Збройні сили України потрібно повністю переозброїти під стандарти НАТО, необхідна повна заміна системи ППО. Існуюче озброєння Збройних сил України повністю використало свій ресурс. Власного повного циклу виробництва озброєння в Україні не має, потрібно буде  закупляти натовське озброєння, запчастини, системи обслуговування, а це – велетенські гроші. Про власний ВПК можна буде забути, він нікому не буде потрібний

- на сході України потрібно розгорнути достатнє військове угрупування для прикриття напрямку. Там на даний час практично немає військ. А це не тільки потрібно розгорнути військові частини. Потрібно повністю створити всю військову інфраструктуру, тому що вся військова інфраструктура за радянських часів була зорієнтована на Захід. Приклад – передислокація зенітної ракетної бригади із облаштованого військового містечка в с. Олексійовка (Одеська обл.), де була вся інфраструктура,  на не підготовлене місце в Донбас – виникло ряд проблем. 

- Україну чекає  втрата Криму (досвід Грузії показав, що НАТО не піде на конфронтацію з Росією із-за України), Росія не готова змінити дислокацію ЧФ, легше буде анексувати Крим;

- залишається не вирішеною проблема спірних територіальних питань на заході (Бессарабія, Буковина, Закарпаття). Крім того, з’являться такі ж проблеми спірних територій  і на сході та півдні (Крим, Донбас);

- слід очікувати  значне загострення міжнаціональних проблем, розкол України на Схід та Захід з подальшою федералізацією та розвалом України;

- залишається переважна трудова міграція в Епропу на правах дешевої некваліфікованої робочої сили, але слід очікувати обмеження трудової міграції в Росію;.

- утруднення українській молоді отримання освіти в Росії та в подальшому буле обмежений кар’єрний ріст на  достойних посадах в Росії.

Головні наслідки такого варіанту – Україна практично  втрачає свій суверенітет та незалежність. Значна частина суверенітету передається в НАТО. Україна буде постачати тільки «гарматне м'ясо» в гарячі точки.

2. Вступ України в союз з Росією. Такий варіант являється малоймовірним із-за зовнішнього тиску на Україну.

При такому варіанті виникає ряд інших проблем, але є ряд переваг:

- однозначно - втрата підтримки та грошових вливань США та частково Європи, посилення політичного та економічного тиску на Україну з боку США;

- часткове обмеження торгівлі із Європою при збереженні величезного ринку Росії, Середньої Азії, Китаю і т.д. В Європі значна конкуренція, там потрібен тільки метал та продовольство з України. Поки що Україна може конкурувати тільки з Росією, пострадянськими державами, Африкою.

- подальший розвиток ВПК, важкої індустрії, сільського господарства, рівноправна конкуренція на пострадянському просторі, бо економіка Росії та пострадянських держав має таку ж структуру, як в Україні. А це літаки, ракети, енергетика, атомна промисловість, машинобудування, суднобудування і т.д.

- деякі послаблення енергозалежності від Росії. Росія вимушено піде на зменшення ціни на енергоносії для України.

- збільшення трудової міграції  в Росію, де така ж структура економіки, при збереженні трудової міграції в Епропу. А це значить, що трудові мігранти в Росію мають шанс зайняти відповідний шабель та зробити картеру. Студенти з України можуть значно легше отримати відповідну освіту в Росії – це буде значно дешевше. А «мажори» будуть навчатися на Заході при любих варіантах

- можливість частково обмежити доступ не якісних товарі з Європи на ринки України шляхом введення митних тарифів;

- можливості об’єднаного ринку з країнами СНД, зняття торгівельних, митних  обмежень;

- позитивне вирішення міжнаціональних проблем на всі території України (окрім спротиву   політичної еліти Західної України);

- необхідність розгорнути достатнє військове угрупування  в західному регіоні, особливо на спірних територіях (Бессарабія, Буковина, Закарпаття). Але там вже є підготовлена вся інфраструктура, тому це буде дешевше. В західному регіоні України вже розгорнуті військові частини, буде виникати тільки проблема їх чисельності.

- буде забезпечена політична підтримка Росії в міжнародних спірних питаннях на заході України (Бессарабія, Буковина, Закарпаття);

- можливе поступове (за 15-20 років) переозброєння армії з використанням потужностей власного ВПК у співпраці з Росією. Залишиться власне сервісне обслуговування Збройних сил. В той же час буде раціонально поступово перейти на єдині європейські стандарти.

- Крим залишається у складі України, але до 2017 року необхідно укладати новий договір на рівноправних паритетних засадах (реальна орендна плата).

Головне – Україна не втрачає суверенітету своїх територій.

3. Позитивний нейтралітет України. При такому варіанті буде збереження існуючого стану, та з’являються  найбільш сприятливі умови для розвитку політичного процесу та економіки в умовах кризи та після кризового розвитку.

Теж залишаються деякі проблемні питання, але вони вирішуються легше та дешевше.

Є значні переваги при такому варіанті розвитку подій:

- залишається досить високе співробітництво із Заходом та Сходом, при наявності ринків збуту українських товарів, на українські ринки поступають товари зі сходу і заходу.  Все буде залежати тільки від конкурентоспроможності української економіки, з’являються додаткові стимули для  реконструкції української промисловості та сільського господарства.

- збільшується можливість залучення інвестицій як зі Сходу, так із Заходу;

- залишається можливість трудової міграції на Схід і Захід. Студенти мають можливість отримати освіту в Росії та в Європі.

- залишається і розвивається ВПК України в кооперації з ВПК Росії, що може дати відносно дешевше озброєння та техніку для переозброєння Збройних сил України сучасними зразками. Це повинно дати  розвиток виробництва та просування на ринки збуту ракет, літаків, суднобудування, енергетики, атомної та космічної промисловості України.

- розвивається конкурентоспроможне сільське господарство, промисловість, економіка в цілому. Можливості залежать тільки від керівництва держави, підприємств та відомств. Україна може зробити економічний прорив і зайняти достойне місце на світовій арені по виробництву екологічно чистої продукції сільського господарства.

- буде позитивне вирішення міжетнічних проблем, але залишаються проблеми в Бессарабії, Буковині, на Закарпатті. Тому там необхідно тримати підготовлені військові угрупування.

- стане реальним поступове переозброєння української армії із використанням можливостей власного ВПК в кооперації з Росією;

- виникає необхідність укладання рівноправного договору з Росією про базування ЧФ в Криму;

- реформування армії у відносно сприятливих умовах відсутності конфронтації з сусідами.

 Для реформування армії найбільш сприятливим  буде третій варіант. Все рівно на найближчі 10 років малоймовірно відповідне фінансування Збройних сил України.

Головне те, що при третьому варіанті розвитку  Україна не втрачає свій суверенітет, залишається  самостійним рівноправним учасником міжнародної кооперації як в політиці, так і в економіці. Все буде залежати тільки від керівництва держави, його спроможності вивести країну із кризи та проводити ефективну політику. Потрібно відкинути надумані політичні проблеми, а зосередити увагу на економічних проблемах, швидше вивести України з кризи, стати на шлях стійкого економічного зростання.

 Цей шлях важкий та тривалий, але реальний.

 Якщо в Україні знову повернуться до попередньої  політичної та економічної ситуації, то Україна реально втратить свою політичну та економічну перспективу. На жаль, цього не хочуть зрозуміти деякі політики, що вже були при владі в недалекому минулому.  Звичайно, кредити випрошувати і латати ними діри в бюджеті легше, а проїдати майбутнє України, то значить  бути популярним політиком.

 Але де ті політики, що візьмуться за реформування України? Хто здатен поставити на терези історії своє власне політичне майбутнє заради економічного розвитку України?

То ж який шлях обере Україна?

Автор:    Микола Перепеча