Військовий корабель Чорноморського флоту Російської Федерації "Сметливый" залишив Севастополь і взяв курс на протоки Босфор і Дарданелли, до берегів Сирії. У Сирії, як відомо, уже півроку тривають збройні протистояння між владою та опозицією країни. Президента Сирії Башара Асада звинувачують у вбивстві мирного населення, зокрема жінок і дітей. Дії Башара Асада засудив весь цивілізований світ, натомість Росія висловлює, а тепер ще й дією, йому підтримку...

Корабель "Сметливый"

Нехай, але виникає логічне запитання: чому Україна має долучатися до цієї підтримки Росії? Адже, наголошуємо, російський корабель до берегів Сирії вийшов з української території. Українська влада просто промовчала... У Міністерстві закордонних справ сказали, що це питання до Міноборони. Ми написали інформаційний запит у Міноборони, там дуже здивувалися, що ми в них це запитуємо й, у свою чергу, переадресували нас до МЗС, мовляв, там є комісія, яка безпосередньо займається ЧФ, і саме МЗС підписує міжнародні договори, а не Міноборони. На це промовчав і український президент Янукович, який поспішив був свого часу продовжити базування ЧФ РФ на території України. Чи має право Росія відправляти військові кораблі з України? Чим це може загрожувати Україні? Про це ми запитали в експертів.

Володимир Огризко, міністр закордонних справ 2007-2009 рр.:

УКРАЇНА МОЖЕ СТАТИ СИРІЙСЬКОЮ МІШЕННЮ

Володимир Огризко

Мета Росії тут очевидна — продемонструвати підтримку владі Сирії. І захід військового корабля в порт — це відверта демонстрація підтримки тієї чи іншої позиції Сирії, її режиму. Тут жодних сумнівів немає.

Справа в тому, що росіяни, перебуваючи на нашій території, не зобов`язані нам конкретизувати, куди направляють корабель. Але ж ми люди розумні, тому нам не важко здогадатися, з якою метою російське керівництво відправляло військові кораблі у 2008 році під час збройного конфлікту з Грузією і не важко здогадатися, навіщо це робиться зараз. І не важливо, як вони це аргументують.

А позиція МЗС у тому, що позиції немає.

Чи є небезпека для України? Теоретично загроза існує. Пригадаймо грузинський конфлікт... Якби грузини мали нормальні збройні сили, вони б спокійно могли завдати удару по Севастополю — по місту, з якого прийшли кораблі й почали обстрілювати територію Грузії. І це був би нормальний адекватний крок Грузії.

У даному випадку ситуація трішки складніша. Так, обстрілу Севастополя з Сирії не буде, але існує інша цілком реальна загроза. Де гарантії, що не з`явиться хтось, хто вирішив помститися за військовий корабель, котрий прийшов з території України? І йому не важливо, кому він належить.

До речі, це те саме, що було в Тулузі: з`явився 23-річний хлопець, який вирішив помститися французам за те, що вони зробили на його батьківщині.

Цього виключити аж ніяк не можна. Тому такі кроки росіян перетворюють нас на мішень. Чи питає себе хтось у владі, що буде якщо в нас влучать?

Після Грузії це питання стояло чітко. Вийшло два укази президента про те, що діє не повідомчий характер виходу і входу в територіальні води України кораблів ЧФ, а дозвільний. Тобто ми вимагали, щоб українська влада за 72 години була повідомлена про рух того чи іншого корабля. Ішлося також про те, що ми мали обов`язково знати, куди корабель виходить. Росіянам такий указ став поперек горла, сказали, що це має бути винесено на обговорення. Обговорюється донині. Поки що результату нема. І під час Харківських угод це питання навіть ніхто не порушував.

Григорій Перепелиця, експерт з міжнародної політики, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

У РАЗІ ВОЄННИХ ДІЙ ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ БУДЕ ПОТОПЛЕНО ОДНИМ УДАРОМ У СЕВАСТОПОЛЬСЬКІЙ БУХТІ

Григорій Перепелиця

Офіційно Росія нікому війну не оголошувала. Чи пішов корабель на бойову службу, чи він виконує якісь розвідувальні завдання, ми про це не знаємо. Тому, напевне, українська сторона й не відреагувала на вихід корабля з ЧФ. Але...

З 1997 року до Харківських угод українська сторона порушувала питання про підписання спеціальної угоди щодо дій ЧФ в умовах воєнного стану. Був навіть проект такої угоди, він мав назву "Як в умовах надзвичайного чи воєнного стану мають діяти сили Чорноморського флоту”.

Який був інтерес для української сторони? Не бути втягнутим у чужу війну, бо відповідно до міжнародного права, незалежно від того, які сили перебувають на тій чи іншій території, якщо з цієї території здійснено напад, значить, ця країна вважається агресором. Тобто фактично в умовах російсько-грузинської війни грузинська сторона цілком могла розглядати нас як агресора. Бо з українського боку було здійснено напад на територію Грузії.

Одна справа — коли російський флот на когось нападає, інша справа — коли нападуть на сам Чорноморський флот у Севастополі. Тобто завдадуть удару по Севастополю. А в будь-якій війні на морському театрі першочергове завдання — знищити флот на базі. Тому у випадку, скажімо, втягнення Росії у війну з Туреччиною, перше, що необхідно очікувати, згідно, так би мовити, з воєнними канонами, - це удар по Севастополю. Як у такій ситуації діяти ЧФ, адже для того, щоб убезпечити себе, ЧФ, як і будь-який інший флот, повинен мати берегову інфраструктуру: протиповітряну оборону, берегові війська? Він їх не має. Тож хто б мав прикривати його, скажімо, з берега? Ніхто. Бо ми не маємо перед Росією таких зобов`язань, ми не є її союзниками в цьому. Тобто у випадку реальних бойових дій цей флот буде потоплено одним ударом у севастопольській бухті. І з воєнної точки зору, самій Росії було б важливо прописати спільні дії в період воєнної ситуації.

Досі Росія по-різному ухиляється від договорів, які б чітко корелювали позиції двох сторін в умовах воєнного часу.

У 90-і роки наше МЗС казало, якщо яка-небудь війна почнеться, ми денонсуємо угоду і нехай собі той флот робить, що хоче. Але ж ми побачили, що в період російсько-грузинської війни ніякої денонсації не було. Навпаки. Половина ВР України голосувала за те, що Грузія є агресором, а не Росія.

Ось уявіть собі, якби така ситуація була зараз, хто б голосував за Україну і хто б голосував за Росію в цьому парламенті й чи порушили б вони питання денонсації Харківських угод у таких умовах?

До 2010 року на російсько-українській комісії порушувалося питання про умови перебування ЧФ РФ у воєнний час. Але після Харківських угод усі ці питання зняли. Тому, на жаль, ми зможемо лише просити Росію, бо законних підстав ми не маємо вимагати чогось від неї. А вона зі своєї доброї волі може надати нам інформацію чи не надати, але рахуватися з українською стороною точно не буде.

А Росія підтримує Сирію тому, що в Сирії, як і в Росії, авторитарний режим, і вона боїться, що така сама ситуація може повторитися і в Росії. Крім того, Сирія є постійним покупцем російських озброєнь.

Валентин Бадрак, Центр дослідження армії, конверсії та роззброєння:

РОСІЯ НЕ ГОТОВА ПОВОДИТИСЯ З НАМИ ЯК ПАРТНЕР

Валентин Бадрак

Звісно, для України було б дуже добре, якби російська сторона погоджувала потенційно ризиковані у військовій сфері виходи кораблів ЧФ чи участь підрозділів флоту в будь-яких військових заходах. Ми свого часу зафіксували, що рота морської піхоти російського ЧФ брала участь у чеченській воєнній кампанії. Ще тоді це класифікували як певну небезпеку для України. Тому що сторона, проти якої потенційно виступає російська сторона може завдати Україні удар, у тому числі й військовий, по базі флоту, а оскільки це територія України, то ми стикаємося з явною небезпекою і додатковими ризиками. Але, на жаль, російська сторона не готова поводитися з нами як партнер у цьому питанні.

Це питання мали б владнати на міждержавному рівні. Україна з Росією проводила дуже багато переговорів, і всі переговори, які стосуються якогось регламенту чи поступок Росії щодо переозброєння, переоснащення флоту чи навіть щодо верифікації, наштовхувалися не непорозуміння з боку російської сторони.

Звичайно, для України все-таки треба винести ці питання на переговори й досягти чіткої домовленості, щоб Росія погоджувала вихід своїх військових кораблів з нашої території.

Оксана Климончук