Цього тижня кілька моїх знайомих з лабораторій у вузах півдня України повідомили, що їм знімають надбавки до зарплати: за звання, за шкідливість і за вислугу років. На тлі того, що загалом відбувається в країні, історія може здатися пересічною. Країна, мовляв, на межі дефолту через гріхи «попередників» і повинна знижувати зарплати і надбавки. Не сперечатимуся. Те саме роблять Греція і Румунія. Отже не ми перші, не ми останні. Я залишаю за дужками питання соціальної справедливості - адже Румунія і Греція - країни з обмеженим великим капіталом і великим держсектором, тож просто не мають на чому економити, окрім як на широких верствах населення. А в Україні значна кількість великих підприємств, власники яких за останній рік стали ще багатшими. Але вважатимемо, що це політичний вибір Партії Регіонів, яка керується принципом, що «добре для Ахметова і Клюєва, те добре для України». Кажу без засудження, оскільки свого часу так говорили і про Форда в США. Що з цього вийде у регіоналів, судити виборцям. Жахливість подій в іншому.

Коли забирали надбавки, всіх моїх знайомих зобов`язали написати заяву про те, що вони добровільно відмовляються від всіх своїх надбавок і доплат. У порядку, так би мовити, допомоги рідним інститутам. Зрозуміло, що більшість ці папірці покірно підмахнули: дехто, бо не хоче сваритися з керівництвом, дехто - бо пенсіонери і сидять на півставки з милості завкафедрою. Проте загальне враження від спілкування з людьми однакове. Науковці просто розчавлені. «Це навіть не приниження, - сказав мені один мікробіолог з купою патентів і дипломів, - це знищення тебе як особистості, як члена суспільства. Коли ми одержували жебрацьку зарплату з величезними затримками, то хоч би гріли себе думкою, що ми намагаємося зберегти науку у важких умовах розвалу однієї країни і становлення іншої. У нас все одно було почуття місії, а жебрацьке існування - це була ніби наша Голгофа. Але ми її пережили, ніби якось почали повертатися до життя. А тепер вони знову відбирають у нас все і при цьому примушують ще говорити, що ми віддаємо це добровільно. І все це на тлі розкоші можновладців. Після цього абсолютно не хочеться ні працювати, ні думати. У чому сенс, якщо нікому нічого не треба...»

Я не знаю, хто несе відповідальність за це рішення і його єзуїтське втілення в життя. Але в мене виникає питання: невже ні міністр освіти, ні ректори вітчизняних вузів не розуміють, що професура - це та категорія людей, яка задіяна в унікальному процесі виробництва - процесі креативного створення і народження нових ідей. Знизьте зарплату робітникові, він все одно приходитиме на завод, працюватиме на верстаті. Ну хіба що продуктивність праці трохи знизиться. Пам`ятаєте радянське: «Вони вдають, що платять, ми вдаємо, що працюємо». Щоправда, коли абсолютно затиснуть, то і вони можуть вийти на вулицю або взятися за зброю. Так от з ученими ситуація інша. Якщо ви перейдете больовий поріг, вони просто стануть "імпотентами". Бідна людина може бути художником чи науковцем тому, що мріє про вдосконалення нашого життя. А ось коли розуміє, що стає об`єктом маніпуляцій і зневаги, то, принижена і ображена, навряд чи здатна ставити фундаментальні питання і висувати нові ідеї.

Ви можете знижувати їм зарплати, позбавляти пенсійних, вони і це винесуть, якщо ви це оформите як спільну місію боротьби за виживання країни. Але якщо ви їх принизите, як принижуєте зараз, то ви їх втратите назавжди. Вони або виїдуть з країни, як виїхали вже багато і мріють інші, або помруть, не витримавши приниження і/або спившись, або підуть в бізнес. Але навіть якщо хтось залишиться, вони залишаться лише формально. Вони продовжуватимуть писати звіти на кафедри, там зазнчатимуться переліки їх експериментів і публікацій, але половина з цього буде відтворення вже відомих речей. Вони приходитимуть до лабораторій, але там не буде гри розуму, як сказав мені один розчарований фізик з Київського радіотеху. Вірогідність того, що хтось із них зробить якесь відкриття або зробить прорив, прямуватиме до нуля. Вони перестануть залишатися в лабораторіях ночі безперервно тому, що вони відчувають, що вони країні вже не потрібні, що країна поводиться з ними як з лайном.

В цьому сенсі дуже показовий випадок з двома російськими науковцями, Геймом і Новоселовим, які працюють у Манчестерському університеті і минулого року одержали Нобелівську премію в галузі фізики. Коли Російська наука раптом обернулася до них і запросила повертатися в недавно запущений російський варіант Силіконової долини - Сколково, Гейм різко відповів: «Чому ви думаєте, що можете отак відвалити мішок золота і просто купити людину?». У цій відповіді не багато лукавства, тому що очевидно, що якби голландський або німецький вуз запропонував їм більше грошей і кращі умови, вони серйозно подумали. Життя в британській академії не завжди однозначно веселе. Але варіант Росії вони відкинули однозначно. Відкинули тому, що знають, що будувати нормальне передбачуване життя в Росії неможливо, тому що не вірять, що можливо створити острівець нормального конкурентного творчого середовища в знівеченій корупцією, свавіллям і споживацтвом країні.

Україна в цьому не унікальна. Десять років тому мені довелося спостерігати, як мій науковий керівник, останній з могікан конкурентної грецької науки, був роздавлений тим фактом, що процес професійного відбору в країні був фактично знищений. На посади наукових співробітників і лекторів призначали тільки на підставі політичних і особистих зв`язків. Тоді, розгублений і пригнічений сивий професор, немов вибачаючись, кинув мені пророчу фразу: «Така країна не може бути життєздатною». Тоді він, напевно, погарячкував, але через десять років фраза виявилася пророчою. Греція ось-ось дійде до того, що почне продавати свою територію. Одна з причин в тому, що вона так і не стала конкурентоздатною країною. Візантинізація вищої школи і дослідницького середовища призвела до того, що Греція так і не змогла почати виробляти щось своє. Надії на високі технології й економіку знань виявилися нереалізованими прожектами. А грецька професура просто стала закритою кастою привілейованих дармоїдів. Хай вона добре оплачувана, але все одно нічого не створює. Тож ось вам робоча теза: якщо професура вироджується, через десять років вироджується і країна.

Одним з передвиборних завдань президента Януковича було вивести Україну в двадцятку провідних технологічно розвинених країн світу. Якщо в країні немає пошани до тих, хто створює і реалізує проекти майбутнього - чи це наука, освіта або література - і поки відбувається те, що відбувається, ця обіцянка залишиться пшиком на олійці. Президент Янукович, мабуть, залишиться біля керма найближчі десять років. Отже, Вікторе Федоровичу, будильник, який цокає для вас, цокає і для нашого інтелектуального класу і всієї країни. Або вони будуть остаточно розчавлені, і ми залишимося з сотнями інтелектуально кастрованих учених і розтриньканою країною, або час вчитися поводитися ввічливо з суспільством. Вислів «брати на себе відповідальність за непопулярні заходи» у нас вживають раз по раз, щоб показати наявність політичної волі. Хочу нагадати, що брати відповідальність означає не тільки робити, що вважаєш за потрібне, а й розуміти, що цим ти робиш людям боляче. Хоч би якими жорсткими були заходи, треба вміти за них вибачатися і поводитися культурно, тому що стратегія розвитку країни не може грунтуватися на жлобстві. Час, ваш і країни пішов, Вікторе Федоровичу...

Др. Всеволод Самохвалов, науковий співробітник, Коледж Нова Європа; президент Українського Товариства Кембриджського Університету