Оприлюднено два основних висновки звіту:

по-перше, Альянс продовжує мати зобов'язання гарантувати безпеку і захист своїм членам;

по-друге, він може виконати це завдання лише за умови активної взаємодії з країнами і організаціями поза межами його кордонів.

У рекомендаціях йдеться про планування і проведення навчань у разі різних можливих ситуацій для того, щоб усі союзники почувалися у безпеці, а Альянс був більш універсальним перед обличчям нових загроз «із джерел, які географічно і технологічно різноманітні». НАТО має прискорити трансформацію, розвиваючи витривалі, мобільні і оперативно сумісні збройні сили, посилюючи свою здатність швидко реагувати на загрози, що виникають, і більше уваги приділяти спільному фінансуванню.

Особлива увага зосереджується на співпраці з Росією. Безапеляційним виступає твердження щодо продовження «політики поступового розширення» НАТО.

На думку керівництва НАТО, успіхи Європи не можна уявити без НАТО, яка протягом багатьох років забезпечувала парасольку безпеки, сприяла більш тісній європейській інтеграції. Саме під захистом НАТО європейці розпочали амбіційний інтеграційний проект, який зрештою став Європейським Союзом. А після закінчення «холодної» війни НАТО разом з ЄС працювали над об'єднанням Європи в єдиний простір безпеки.

Звичайно, консолідація Європи по закінченні «холодної» війни не обійшлась без ексцесів. Проливалась кров, особливо на Балканах. Рішення ради НАТО щодо нанесення ударів по території Югославії, яке було прийнято в обхід Ради Безпеки ООН, створило небезпечний прецедент безкарного порушення міжнародного законодавства. Мандат на застосування військової сили, як відомо, може видавати лише Рада Безпеки ООН. Без такого мандату будь-які дії держави або коаліції держав проти будь-якої суверенної держави кваліфікуються не інакше, як збройна агресія.

Слід підкреслити, що прийнятим рішенням щодо нанесення ударів по території Югославії НАТО вперше вийшла за рамки Вашингтонського Договору, в якому визначено, що Альянс є суто оборонним блоком з відповідною зоною відповідальності. Це є прямим підтвердженням намірів керівництва НАТО, в якій першу скрипку грають США, ширше використовувати військові можливості своєї організації, надаючи їй значні караючі функції. При цьому не виключається ймовірність того, що НАТО може ініціювати подібні косовській кризі в інших куточках земної кулі для створення приводу військового втручання.

Враховуючи   зазначене,   слід   очікувати   на   нових   кордонах   НАТО   загрозу застосування сили як найбільш імовірний варіант при спробі завадити Сполученим Штатам Америки в досягненні своїх національних інтересів в Євразії.

Основними загрозами, з якими має боротися НАТО на початку XXI століття, визначені:

тероризм;

розповсюдження ядерної зброї і засобів її доставки;

піратство;

наркоторгівля.

 Звісно, що і структура НАТО, і її озброєння повинні максимально забезпечувати протидію цим загрозам. Разом з тим, НАТО утримує досить чисельні військові формування, передислоковує на схід свої військові бази, утримує в Європі ядерну зброю, що не може не викликати занепокоєність у країн, що не входять в Альянс.

Дійсно, після закінчення «холодної» війни створилось нове середовище міжнародної безпеки. Безпеці кинуті нові виклики, про що свідчать події 11 вересня.

Теракти в Нью-Йорку і Вашингтоні були спрямовані не тільки проти США. Це були напади на усе трансатлантичне співтовариство. Такими були й подальші теракти: в Лондоні, Мадриді, Стамбулі та в інших місцях. Вони показали, що головні загрози безпеці вже походять не з Європи, а з-поза її меж.

Альянс вже пристосувався до цієї нової реальності. Вперше в своїй історії, НАТО застосувала статтю 5 після терактів 11 вересня і очолила Міжнародні сили сприяння безпеці в Афганістані. Ці дії чітко вказують на те, що НАТО вже не є «євроцентристською» інституцією.

Одна з загроз – розповсюдження зброї масового знищення і засобів її доставки. Донині ця загроза була досить абстрактною. Але аналіз сучасних тенденцій свідчить, що загроза розповсюдження є реальною і вона зростає - більше ЗО країн мають або розробляють ракетні системи усе більшого радіусу дії. У багатьох випадках ці ракети можуть стати загрозою населенню і території країн-членів НАТО.

Іран є якраз таким прикладом. Він підписав Договір про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава і водночас розвиває ядерну програму, нібито виключно в мирних цілях.

Іран також має активну програму розвитку ракетобудування. В заявах іранських офіційних осіб йдеться про дальність дії модернізованих ракет ШАХАБ-3 до 2000 кілометрів. Цей радіус дозволяє досягти територій таких країн Альянсу, як Туреччина, Греція, Румунія і Болгарія.

У лютому 2008 року Тегеран запустив ракету-носій САФІР 2. Це ключовий етап в розвитку ракет середнього і міжконтинентального радіусу дії. Якщо Ірану вдасться завершити цей проект, тоді весь європейський континент, а також уся територія Росії опиниться в межах досягнення.

НАТО підтримує американський підхід до протиракетної оборони. І хоча перед падінням берлінської стіни керівництво НАТО обіцяло не переміщувати бази НАТО і не розширювати блок, насправді ці обіцянки були порушені і продовжують порушуватися. Останнім часом США в рамках НАТО, використовуючи ідеологему «перезавантаження» відносин з Росією, інтенсифікують роботи з підготовки військових баз в Румунії і Болгарії.

У ст.7 Закону України «Про основи національної безпеки України» однією із загроз національній безпеці України у воєнній сфері і сфері безпеки державного кордону України визначено нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ і озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося.

Зокрема, за планом Пентагону до кінця 2009 року база в Румунії повинна була почати функціонувати. Будівельні роботи в Болгарії повинні бути завершені в 2011 році.

Згідно з нинішніми планами, в Румунії передбачається розмістити 1,6 тисячі американських військовослужбовців, в Болгарії - 2,5 тисячі. У обох цих країнах проходили сумісні навчання по адаптації до місцевості за участю двох тисяч американських солдатів. Як повідомляється в ЗМІ, будівництво баз в Румунії і Болгарії здійснюється відповідно до програми передислокації американських військ за кордоном, про яку оголосив ще в 2004 році Джордж Буш.

У її основі - збереження в Європі не менше 55 тисяч військовослужбовців США з переміщенням їх, головним чином з Німеччини, на територію нових союзників по НАТО з числа східноєвропейських країн. Пентагон стверджує, що йому потрібні частини передового базування, що знаходяться якомога ближче до близькосхідного регіону. Якщо вірити Пентагону, його бази, розміщені раніше в декількох тисячах кілометрів від близькосхідного регіону, перемістилися лише на декілька сотень кілометрів. А ось що стосується України, то бази підійшли до державного кордону на відстань десятків кілометрів.

Примітно, що розміщенням баз ПРО відтепер займається не президент США, він передав ці лоскітливі питання віце-президенту Джо Байдену. Якщо американський президент відправляється до Москви, то віце-президент відправляється до Тбілісі. Як тільки Барак Обама заявляє про відмову від розміщення баз ПРО в Чехії і Польщі, Джо Байден їде в ці країни, щоб запропонувати розмістити нову зброю цього ж класу.

Як насмішка над «перезавантаженням» відносин між США і Росією виглядають заяви Джо Байдена про переміщення баз до кордонів Росії. А до 20-ї роковини падіння берлінської стіни США піднесли подарунок Польщі. На початку жовтня 2009 року США запропонували Польщі замість розміщення десяти ракет-перехоплювачів розмістити на її території пункт наведення протиракет SM-3. Продовжуються також переговори з США про розміщення в Польщі комплексів ППО (ПРО) Patriot.

Планується, що розгортання протиракетної оборони здійснюватиметься в чотири фази і завершиться до 2020 року. На першій фазі, яка розтягнеться імовірно до 2011 року, в Європі будуть розгорнені системи Aegis морського базування з протиракетами SM-3 Block 1А. Ракети SM-3 Block 2В, які з'являться до 2020 року, повинні захистити США і їх союзників не тільки від ракет середньої дальності, але і від міжконтинентальних балістичних ракет.

До великого засмучення українського керівництва, перехоплення як ракет середньої дальності, так і міжконтинентальних балістичних ракет планується здійснювати над територією України. Природно, що питати дозволи на перехоплення США ні у кого не збираються. Країнам, де будуть встановлені комплекси протиракетної оборони, вигідно перехоплення здійснювати над чужою територією, щоб всі уламки, зокрема бойові частини (у звичайному або в ядерному спорядженні), що не спрацювали, падали на територію інших країн. Для України, як свідчить Закон «Про основи національної безпеки», це ЗАГРОЗА її національній безпеці.

За часів президента В.Ющенка реакції військово-політичного керівництва України з приводу розміщення нових баз і нарощування угруповань військ НАТО (США) поблизу кордонів України не було. Проамериканський президент Ющенко наполегливо не помічав цих баз.

З приходом до влади В.Януковича ситуація кардинально змінилася. На вищому політичному рівні заявлено, що Україна не буде інтегруватися в НАТО, що не співпало з планами США використати Україну в інтересах ослаблення Росії. Відповідні зміни вносяться у законодавчі акти, зокрема в Закон України «Про основи національної безпеки України». Прийнято у першому читанні Закон України «Про основні засади внутрішньої і зовнішньої політики України», готуються відповідні зміни у Воєнну доктрину України тощо. Україна позитивно ставиться до ініціативи Росії щодо побудови європейської системи безпеки.

У цілому в Європі склалися сприятливі умови для пом'якшення воєнно-політичної обстановки через скорочення чисельності збройних сил держав, які входили в різні блоки, але не можна й закривати очі на модернізацію збройних сил держав-нових членів НАТО, на переміщення до кордонів України баз й інфраструктури НАТО, радіолокаційних постів й елементів нової системи ПРО, недотримання вимог Договору про звичайні збройні сили в Європі.

У цих умовах Україна повинна прогнозувати як можливі сценарії розвитку воєнно-політичної ситуації в Європі, можливу її дестабілізацію залежно від результатів політики США в Європі, на Близькому й Середньому Сході, а також у Центральній Азії.

Збройні конфлікти й вогнища напруженості в різних регіонах світу не можуть не впливати на Україну, а збройні зіткнення, що відбуваються, поблизу її кордонів роблять уразливою територію України у військовому відношенні.

У разі збройного конфлікту Заходу з будь-якою державою, що розташовується на схід України, незалежно від того, буде Україна членом НАТО чи ні, бойові дії (у повітряно-космічному просторі або на землі) розгорнуться на її території, що буде мати для її й так непростої екології катастрофічні наслідки.

Зміцнення геополітичного положення України в цьому контексті можливо шляхом зміцнення державності й суверенітету, насамперед, шляхом забезпечення її енергетичної незалежності та позаблокового статусу.

У цих умовах забезпечення національної безпеки держави, розробка обґрунтованого зовнішньополітичного курсу для реалізації проголошених національних інтересів вимагає більш повного виявлення й врахування глибинних воєнно-економічних інтересів суміжних держав.

Спектр цих інтересів дуже широкий, від перегляду існуючих кордонів і домінування в регіоні до встановлення контролю за стратегічними об'єктами й комунікаціями України, завоювання вільного доступу до сировинних ресурсів України й використання дешевої висококваліфікованої робочої сили.

Найбільш важливі джерела нестабільності воєнно-політичної обстановки навколо України, які будуть домінувати на початку XXI сторіччя і які варто розглядати як можливі причини гіпотетичного конфлікту із втягуванням у неї України:

нарощування військових баз та військової інфраструктури поблизу кордонів України;

застосування воєнної сили проти сусідніх держав або держав, де реалізуються найважливіші національні інтереси України;

спроби використання території України для тиску на Росію;

збройні конфлікти в Євразії;

визнання незалежності Косова за сценарієм США та ін.

Все це спричиняє необхідність своєчасного відстеження у відносинах із сусідніми державами ознак зростання загроз воєнного характеру й прихованого нарощування їх військових потенціалів.

Таким чином, через більше десятка років після закінчення "холодної" війни основною тенденцією зміни геополітичної ситуації в Європі є розширення військової присутності США в Євразії та зростання транснаціональних загроз. Традиційні військові засоби стають усе менш придатними для протидії цим загрозам. Значно більшої ваги набувають дипломатичні, політичні, економічні, інформаційні, правоохоронні важелі, а також військові засоби в новій якості - компактні, мобільні, високоефективні, підготовлені для вирішення широкого спектра завдань на всіх етапах розвитку конфліктів. Відповідно, набагато більше уваги необхідно приділяти координації заходів безпеки на міжнародному рівні: роль нинішніх структур безпеки, зокрема ООН та ОБСЄ, а також ЄС повинна істотно змінитися у відповідності з характером й масштабом сьогоднішніх і прогнозованих загроз й їхніх можливих наслідків.

Глибокої трансформації вимагають структура, функції, система підготовки й повноваження спецслужб держави. Вони повинні орієнтуватися, насамперед, на виявлення й нейтралізацію загроз національній безпеці держави на ранніх стадіях їхнього зародження.

Державне реагування на загрози повинне бути переважно превентивним й адекватним їхньому характеру й масштабу, опиратися на суспільну й міжнародну підтримку й гарантії безпеки, дані Україні у зв'язку з її приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Геополітичне положення країни не є чимсь незмінним. У процесі забезпечення національної безпеки, реалізації національних інтересів, поступального розвитку суспільства й держави буде мінятися й геополітичне положення. Тому надто важливо спрямувати політику забезпечення національної безпеки так, щоб геополітичне положення України змінювалося винятково в кращу сторону. На наш погляд, збереження позаблокового статусу і дасть змогу це зробити у найближчі роки.